Галактика людства в щоденниковій сповіді Олеся Гончара

Abstract

Ретельно зібрані й убгані в три солідні томи щоденникові записи, які охоплюють понад піввікову українську і світову історію (червень 1943 – липень 1995 рр.), одного з найвидатніших художників слова ХХ століття Олеся Гончара викликали широкий розголос у нашому суспільстві, збурили різні його верстви. Вони стали “явищем української словесності”, таким, як свого часу “стали... новели, повісті, романи та літературні статті” письменника. Друге видання цієї праці, не кажучи вже про перше (а всього пішло до читачів десять тисяч примірників), нині – бібліографічна рідкість. Попит на цю мудру книгу сьогодні очевидний. Навіть дослідники-філологи, увага яких прикута до мистецького доробку Гончара, не встигли поповнити нею свої книгозбірні. Маємо наразі різні оцінки щоденників. І це добре. З-поміж них, як і годиться, є й суперечливі. За діарійною мозаїкою Олеся Терентійовича виструнчуються цілі культурні епохи і їхні прапірні постаті. Кожна з нотаток – цікава, пізнавальна, корисна, вона нікого не лишає байдужим, спонукає до роздумів і благородних дій. Такими є записи не лише про людей як творців цивілізації, а й про розмаїття світу, що їх оточує, – рослину, тварину, місто, село, край, державу, планету, землю, небо, архітектурні споруди, історичні пам’ятки, суспільні поступи, політичні партії, державні посади, політичні та громадські інституції, етнотрадиції, точніше – про панування довкіл живої і неживої природи гармонії, що приносить задоволення, окрилює, надихає на зодчість, і дисгармонії, що гнітить, заважає нести добро, відриватися від сірої буденщини й підніматися на високі щаблі прогресу. Гончар про все це говорить коротко, сильно, без надривного пафосу, він магічно притягує до себе читачів красою й досконалістю викладу. Погляди Олеся Терентійовича з роками мінялися, траплялося – до навпаки, як переінакшувалися події, які він переживав, і люди, з якими ділив шматок насущного та дрібку солі, яких застерігав від бід, яким довіряв, хоч нерідко й потерпав від цього. Дешевої розплати, надуманих закидів, необґрунтованих звинувачень, нав’язливих напоумлень у щоденниках годі шукати. Олесь Терентійович здатен угамувати свою гординю, коли навласновіч бачить, що добро перемагає зло, незалежно від того, хто перед ним: учорашній друг, який скривдив когось чи з умислом обрав лиху стезю, або колишній неприятель, ворог, який усвідомив свою провину, очистив себе від скверни, щиро спокутав минулі гріхи. Життєве кредо неперебутнього Гончара просте, старе як світ і на всі віки: “Моя філософія – роби людям добро”.