Дитячо-батьківські стосунки в сім’ях, які виховують дітей Із комплексними порушеннями розвитку

Abstract

У статті розглянуто наукові погляди вчених на специфіку дитячо-батьківських стосунків у сім’ях, які виховують дітей із комплексними порушеннями розвитку. Окреслено відмінності між поняттями «дитячо-батьківські стосунки», «батьківське ставлення», «батьківська позиція», «батьківська поведінка» та «батьківські установки». У дослідженнях, присвячених специфіці дитячо-батьківських взаємин у родинах, де виховуються діти з вадами розвитку, немає єдиного підходу до цієї проблеми. Створені теорії підкреслюють залежність між характером батьківського ставлення до дитини та властивостями її особистості, що визначає можливості соціалізації дітей. У сучасних дослідженнях дитячо-батьківських взаємин недостатньо досліджено з психологічних позицій питання про те, яким чином наявність проблем у розвитку дітей впливає на батьківське ставлення до них. Задля вивчення особливостей дитячо-батьківських стосунків у сім’ях, які виховують дітей із комплексними порушеннями розвитку, необхідно розглянути різні підходи до типології стилів батьківства. У сучасних моделях батьківства немає однозначної типології стилів. У статті подано характеристику типів сімей за Є. Арутюнян, О. Амбрумовим, Л. Постоваловим та В. Гарбузовим. Проаналізовано фактори, які впливають на ставлення батьків до дітей з вадами розвитку, за О. Захаровим. Загалом для дитячо-батьківських стосунків у сім’ях, які мають дітей з порушеннями розвитку, характерні деструктивне ставлення батьків до дітей, відсутність любові, піклування, підтримки та підвищений рівень емоційної напруги. У таких сім’ях переважають авторитарна гіперсоціалізація, гіперопіка або гіпоопіка та прагнення батьків до інфантилізації власної дитини. Порушення дитячо-батьківських стосунків призводять до виникнення відхилень в особистісному розвитку дітей, формування неадекватних способів їх взаємодії у суспільстві та розвитку межових психічних станів у дорослих.