Вогонь як природне явище і багатоликий символ

Abstract

Вогонь - одна з могутніх природних стихій, яка володіє життєдайною і водночас величезною нищівною силою. Усі народи вважали його даром небес, присутністю Божественної сили у вогні та світлі, сприймали його як істоту, котра живе, вмирає, а потім знову оживає. Поклонялися вогню й наші далекі предки - язичники, які взагалі обожнювали сили природи - тварин, рослини тощо. Один із послідовників язичницького світобачення В. Шаян писав, що “уміння розпалити вогонь і упокорити його силу стало вершиною, досягнутою людиною...” В Україні існувало чимало язичницьких обрядів, пов’язаних із вогнем, і здійснювалися вони на всі язичницькі свята, як-от на Купала (Купайла) 20-21 червня. Християнська церква призначила в цей день свято Різдва Івана Хрестителя. За версією митрополита Іларіона, християнська віра органічно вплелася в життя українців саме завдяки сакральній спорідненості святкових циклів. Таким чином, древній ритуал купальського очищення вогнем і хрещення водою в Предтечі збіглися в часі: вогні церковних свіч у християнських храмах та купальських вогнищ понад водоймами горять одночасно. Розпалювання вогнищ на свято Купала і стрибання через них вважалося обрядом очищення. За повір’ям, купальський вогонь і купальська вода володіють цілющою силою. Купальський вогонь знищує все зле: хвороби, нещастя, злидні; крім того, стрибаючи через багаття, молодь перевіряла себе на міцність у шлюбі. З плином часу віра в магічну силу вогню поступово втрачалась, але сам ритуал святкування зберігся як розважальне дійство, як добра традиція. Таким чином, лексема вогонь є номінацією однієї з наймогутніших природних стихій. Завдяки своїй загадковій сутності вогонь вважався Божественним даром і став складовою частиною давніх, язичницьких і сьогочасних свят і обрядів.