”Сяк-так, абияк“: двадцять років посткомуністичної трансформації в Україні

Abstract

Саркастичну формулу "сяк-так, абияк" ("muddling through") на позначення українських реформ і взагалі посткомуністичної трансформації вперше, здається, вжив Олександр Мотиль у статті "Як зрозуміти Україну", опублікованій 1997 року в березневій "Критиці", а невдовзі й у "Harriman Review"(Winter, 1998). У подібних термінах описали розвиток України й Домінік Арель ("плутаний шлях"), Андрей Лужницький ("рух зиґзаґами") та Марта Дичок ("рух без змін, зміни без руху"). Усі ці та інші звороти вказують на те саме: відсутність чітких, послідовних та ефективних реформ у країні, котра, попри високі початкові сподівання, так і не стала позитивним прикладом посткомуністичних змін. Протягом двадцяти років Україна розвивалася без чіткої стратегії, опортуністично реагуючи на хвилеві виклики або ж просто їх за змогою уникаючи. Мовно-культурні поділи та несформована національна ідентичність істотно посилили загальну амбівалентність суспільства й ускладнили процес посткомуністичної трансформації. По-перше, вони ослабили суспільну довіру, згуртованість, солідарність і об'єктивно зменшили без того низький рівень соціального капіталу. По-друге, вони полегшили виживання поганим політикам, котрі можуть приховати власну нездарність і непорядність демагогічними гаслами: електорат, таким чином, мобілізується не довкола конкретних політичних програм, а просто довкола "наших поганих хлопців" супроти "чужих". По-третє, вони зробили суспільство вразливим щодо зовнішніх маніпуляцій - насамперед з боку Росії. І по-четверте, поглибили в багатьох відчуття обложеної фортеці, обмеживши тим самим обсяг, зміст та відвертість інтелектуальних дискусій, спонукаючи супротивні сторони говорити й робити не те, що правильно, а те, що вигідно. Ці поділи, як слушно зауважили Мотиль і Каратницький, "впроваджують політику ідентичності геть у все, роблячи компроміс дуже важким". Подолання такого роду "поділів" є досить складним, хоч, у принципі, як показує досвід окремих країн, цілком можливим. Для цього, однак, потрібна певна національна консолідація на альтернативних засадах, якими могла б бути історія економічного успіху, правова держава, ліберально-демократичні правила гри - словом, усе те, чого досягти за наявних ідентичнісних поділів і конфронтацій доволі проблематично. Помаранчева революція була спробою розірвати порочне коло те відчинене нею вікно можливостей досить швидко зачинилося. Це, звісно, не означає, що всі шанси безнадійно змарновані і не варто працювати над відчиненням нового вікна.