Земські сільськогосподарські навчальні заклади на Полтавщині (друга половина XIX – початок XX ст.)

Abstract

В умовах нових суспільних викликів, які розв’язує українське суспільство, важливе значення має врахування позитивного історичного досвіду. Зокрема земські органи самоврядування, які діяли в Україні з 1865 по 1918 рр., варто розглядати як приклад життєздатності суспільної самодіяльності в умовах авторитарного ладу, який диктувала Російська імперія, і як самовіддана, багато в чому успішна спроба облаштувати провінцію, сільську місцевість. Актуальність порушеної проблеми в сучасних умовах очевидна з огляду на проведення територіально-адміністративної реформи в Україні, яка наштовхується на численні соціальні виклики. Полтавська губернія була аграрною – близько 90% населення були зайняті у сільськогосподарському виробництві. При цьому 72,2% сільськогосподарських угідь належали поміщикам, котрі складали лише 1,6% від усього населення губернії. За кількістю населення Полтавська губернія посідала сьоме місце в Російській імперії і друге серед українських губерній, що зумовило малоземелля та безземелля селян.