Полтава в період непу (1921–1928 роки): проблеми та шляхи їх реалізації

Abstract

1920-і роки в історії Полтави, як і України загалом, були новаторськими. У 20-х роках Полтава була не лише адміністративним, господарським, а й культурно-освітнім центром: мала розгалужену систему навчальних закладів, бібліотеки, музеї, театри, а головне, хороші кадри у сферах науки і культури. Господарське піднесення, успіхи у ліквідації неписьменності,безпритульності, у розвитку науки та освіти,національно-культурне відродження – все це свідчило про поступ, сповнювало серця вірою в деклароване більшовиками “світле майбуття”. Але нова економічна політика, що стимулювала продуктивність селянського, а за ним і промислового виробництва, українізація, на ґрунті якої відбувався розвій національної культури, були лише черговими ударними акціями комуністичної партії, тактичними маневрами на шляху до повного утвердження тоталітаризму. Тому і НЕП, і українізація булиприречені на згортання, а національна інтелігенція – на винищення. Зі знищенням мозку нації настала черга й українського селянства – її станового хребта, скаліченого голодомором 1932–1933 років.