Іконографія народних кобзарів у інтерпретації українських митців XIX-першої чверті XX століття

Abstract

На тлі широких науково-популяризаційних заходів, що їх проводили патріотично налаштовані українські вчені-музикознавці у ХІХ-ХХ ст., свою визначну роль відіграли й мистці. Серед них пальму першості потрібно віддати О. Сластьону, котрий зумів вибудувати етнопрограму з вичення культури рідного народу і передусім створенні рідкісної іконографічної галереї кобзарів. ХІХ століття для української народної музики минуло як період призбирування і поступового введення у науковий обіг взірців народних дум, історичних пісень. Першим це здійснив грузинський князь Микола Цертелєв, котрий мешкав на Полтавщині. Запис дум датується 1814 роком, вихід збірника – 1819 роком. У вступі він подав таку патріотичну характеристику: «Якщо ці вірші не можуть служити поясненням української історії, то принаймні в них видно поетичний геній народу, його дух, звичаї старих часів і, нарешті, ту чисту моральність, якою завжди відзначалися українці і яку вони старанно зберігають, як єдину спадщину по предках, яка врятувалась від жадоби сусідніх народів».