Оронім Говерла в українській поезії: семантико-прагматичний аспект

Abstract

Статтю присвячено дослідженню реалізації прагматичного потенціалу ороніма Говерла в українському поетичному дискурсі. Простежено, що ця власна назва актуалізує широкий спектр значень – передусім прецедентну географічну семантику, також узуальні й оказіональні конотації. Існує тенденція до кореляції прагматики ороніма Говерла з прагматикою інших власних назв як в інтратекстуальному, так і в транстекстуальному вимірах. Залучення його до топонімної гри вможливлює виразне оприявнення сем ‘мала батьківщина’ й ‘батьківщина’, що фіксують належність оніма до першого (найближчого) кола індивідуального топонімічного фрейму автора. Примітною прагматичною особливістю досліджуваної власної назви є алюзивний зв’язок із біблійними онімами Мойсей, Хорив, Сінай, асоціативний зв’язок Говерла – людина, що лежить не тільки в площині антропоморфної метафори, але й установлюється через топонімно-антропонімну взаємодію. Також уживання ороніма Говерла часто пов’язане з національною самоідентифікацією, а в поезії О. Бердника він узагалі набуває символічного значення «українськість».