Самвидав Спілки Церков Євангельських християн-баптистів на теренах Радянського Союзу

Abstract

Видавнича справа в СРСР була державною монополією. Засоби масової інформації виконували роль рупорів партійної ідеології та пропаганди. Спеціалізовані видання у будь-якій сфері людського буття повинні були бути обов’язково зареєстровані у відповідних органах з постійним цензурним контролем. Навіть офіційне конфесійне видання Євангельських християн-баптистів (далі ЄХБ) журнал „Братський вісник” містив на своїх сторінках прокомуністичні ідеологічні матеріали. Дехто може стверджувати, що іншого шляху й бути не могло: або періодичне видання підтримує політику партію та прославляє радянський уряд і, відповідно, виходить у світ офіційно, або ж не існує взагалі. Однак частина невдоволених віруючих знайшла вихід із такої ситуації. Це — підпільний друк, нелегальні редакції та приховані друкарні. Ті віруючі євангельсько-баптистського спрямування, які не погоджувалися на співпрацю церкви з атеїстичною державою, відкрили явище релігійного самвидаву, котре добряче дошкуляло радянським органам влади. Шляхом постійної самоосвіти, невтомної праці та неоціненної допомоги з-за кордону віруючим-прибічникам Ради Церков ЄХБ (далі РЦ ЄХБ) удалося створити власне нелегальне видавництво „Християнин”. З його допомогою так звані нелегальні громади віруючих євангельсько-баптистського віровчення мали можливість отримувати актуальну інформацію про стан справ у катакомбній церкві (мається на увазі Спілка Церков ЄХБ) (далі СЦ ЄХБ), щодо діяльності державних органів, спрямованої супроти релігійних організацій і про долю окремих осіб, вірних своїм переконанням. Цьому безпосередньо сприяли випуски своєрідної конфесійної газети „Братський листок”, духовно-настановчого журналу „Вісник спасіння (істини)”, часопису „Бюлетень Ради родичів в’язнів ЄХБ”, інших періодичних видань і релігійної літератури культового призначення.