Проблема національної освіти на Полтавщині на початку ХХ століття

Abstract

На початку XX століття український національно-визвольний рух уже став реальною політичною силою в підросійській Україні. Його розвиткові сприяла діяльність визначних діячів української культури (О.Ко- ниського, І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, М. Лисенка, Лесі Українки, Панаса Мирного та ін.), робота громад, які об’єднували інтелектуальну еліту української нації, виховану на автономістичних засадах М. Драгоманова, та соціальна напруга в суспільстві, яка на рубежі ХІХ-ХХ століть вилилася в масові революційні рухи робітників і селян. На політичну арену вийшло нове покоління української інтелігенції, яка вже не задовольнялася самою лише культурницькою та просвітницькою діяльністю, а прагнула здобути національні та політичні права для свого народу. Виразником цих прагнень виступала утворена 1900 р. Революційна Українська партія (РУП), яка вперше в українській суспільній думці висунула ідею боротьби за єдину, неподільну, вільну та самостійну Українську державу. У статті висвітлюється боротьба полтавців на початку XX століття за українську школу, що було свідченням їх політичної активності й національної свідомості.