Витоки концепції людського потенціалу

Abstract

Тенденцією сучасності є перетворення науки на безпосередню продуктивну силу економіки країни, хоча сама по собі наука не має ефекту прямої дії на економіку цей вплив опосередковується діяльністю людини. Наука це продукт розумової праці, а «… людина головна ланка у процесі її перетворення на безпосередню продуктивну силу» [1]. Одним з визначальних чинників економічного розвитку є переосмислення місця і ролі в ньому людини. Відповідно інвестиції в людину, її знання мають стати стратегічною лінією, що забезпечує підвищення конкурентоспроможності економіки. Інвестиційний аспект витрат на розвиток людини отримав обґрунтування в теорії людського капіталу Г. Беккера, яка доводить, що інвестиції в людину, насамперед в освіту, є ефективнішими ніж інвестиції у виробничі потужності [2]. На сьогодні перед управлінцями постають завдання виявлення здібностей, закладених у людині-працівникові, створення умов для їх розвитку і реалізації. Відбувається переорієнтація функціонального підходу до кадрів до врахування їх особистісно-професійного потенціалу [3].