Потенціал комеморативних практик у конструюванні національної ідентичності : концептуалізація проблеми

Abstract

Національна ідентичність, з одного боку, є однією з фундаментальних ідентичностей, тобто, вона може служити орієнтиром для людини навіть тоді, коли інші (професійні, родинні, класові) швидко змінюються внаслідок трансформації суспільства. З іншого боку, зміни суспільства, його соціальних інститутів (як агентів впливу) змінюють зміст і форми національної ідентичності членів суспільства. Відтак усталення тієї чи іншої моделі ідентичності здійснюється в певному соціальному контексті, який задає не тільки спектр альтернатив, але й набір різних комеморативних практик. У статті обґрунтовується взаємообумовленість смислоконституювання пам’яттєвого та ідентичнісного дискурсів, із урахуванням того, що пам’яттєвий дискурс, з одного боку, віддзеркалює характерні риси національної ідентичності, а з іншого – формує своєрідну смислову основу останньої, моделює її, впливаючи на зміни з різним ступенем інтенсивності. Доведено, що національна ідентичність формується за допомогою колективної пам’яті та комеморативних практик.