Рецепція гоголівських мотивів у «Миргородському ярмарку» Олени Звичайної

Abstract

У статті розглянуто форми рецепції та інтерпретації гоголівських мотивів у нарисі письменниці-емігрантки Олени Звичайної (1902–1985) «Миргородський ярмарок». Твір був написаний до двадцятих роковин Голодомору в Україні й опублікований одночасно у двох видавництвах, у Вінніпезі й у Мюнхені, що засвідчило концептуальну важливість нарису у творчому доробку авторки. Відштовхуючись від романтично-веселої й піднесеної картини «Сорочинського ярмарку» Гоголя, письменниця-емігрантка розкриває моторошну картину голодного існування українського селянства, поставленого на межу смерті антилюдською владою. Олена Звичайна свідомо вводить алюзійне зіставлення свого твору із гоголівським, використовуючи прийом антитези: багатоголоссю ярмарку ХІХ століття вона протиставляє глухий людський шум напівмертвих людей, які прийшли виміняти останні цінні речі (сорочки, рушники, скатерки тощо) на хліб. Головний герой нарису, статечний і покірний хлібороб Михайло Семенович Самодин приніс на продаж неймовірної краси плахту з приданого своєї бабці, тобто витканої за часів Гоголя. Обмінявши сімейну реліквію на хлібину, він помер, не дійшовши до рідної домівки. Фінальна картина ясної місячної ночі різко контрастує з горем і смертю, зображеними в нарисі Олени Звичайної. Ремінісценції з гоголівськими текстами відбуваються на рівні заголовків, прихованих цитат, алюзій, натяків, публіцистичних звертань до М. Гоголя. Олена Звичайна не обмежується лише дебютною повістю з «Вечорів на хуторі біля Диканьки», звертаючись також до повісті «Майська ніч, або Утоплена», до творів зі збірки «Миргород» («Повісті про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем», «Старосвітські поміщики»), до «Мертвих душ». Гоголівські твори дозволяють авторці сатирично змалювати сучасну їй дійсність, розкрити її антигуманний характер.