Становлення соціально-педагогічних установ для безпритульних та бездоглядних дітей в Україні (20 – 30-ті рр. ХХ століття)

Abstract

У статті схарактеризовано види та проаналізовано зміст діяльності соціально- педагогічних установ для безпритульних і бездоглядних дітей в Україні в 20 – 30- ті рр. ХХ століття. З’ясовано, що ще на початку ХУІІІ століття фахівцями було зроблено перші спроби щодо визначення таких понять, як «безпритульність» та «бездомність». До безпритульних належали діти-сироти та діти, що не мали засобів до існування. Під бездомними розумілися діти вулиці. Установлено, що у 20 – 30-ті рр. ХХ століття у вітчизняній педагогіці вже достатньо детально розкривається суть понять – дитяча «бездоглядність», «безпритульність» та «бездомність». Під кате- горією «бездомних дітей» розумілось дитяче населення, позбавлене житла та при- тулку. Таких дітей в Україні в окреслений період нараховувалось не так багато. Як стверджують архівні матеріали, до «бездоглядних» належали діти, які мали батьків, але не отримували необхідного нагляду, допомоги, опіки та притулку з їхнього боку, або з боку тих осіб, які їх замінювали, і знаходилися в умовах, які згубно впливали на їх моральні якості та стан здоров’я. До категорії «безпритульних дітей» належали неповнолітні, які ще не досягли 17-ти років і були залишені батьками або особами, котрі їх замінюють, напризволяще, знаходилися в умовах, які негативно впливали на їх фізичне й психічне здоров’я, не мали постійного місця проживання, займалися жебракуванням. До цієї категорії дітей також належали сироти та напівсироти. Як свідчать науково-педагогічні джерела, в 20 – 30-ті рр. ХХ століття існувало три категорії безпритульних дітей. Це: діти, що перебували в даному стані недовго і не викликали труднощів для педагогічної роботи; діти, які вже мали асоціальні звички, і професійні правопорушники, котрі вимагали цілеспрямованого педагогічного впливу і спеціальних умов існування. До соціально-педагогічних установ, які вели активну боротьбу з дитячою безпритульністю, бездоглядністю та бездомністю в 20 –30-ті рр. ХХ століття належали: профілактичні установи (їдальні, дитячі містечка, притулки, ночліжки, гуртожитки тощо); установи для вивчення й надання допомоги неповнолітнім (приймальники-розподільники, колектори, дитячі заклади при фабриках і заводах); стаціонарні установи (дитячі будинки різних типів).