Основні етапи розвитку ідеї політехнізму в шкільній освіті України в ХХ столітті

Abstract

У дослідженні представлено політехнізм у новітніх умовах як вирішальний чинник гармонізації взаємодії особистісних і соціальних засад у підготовці молодого покоління до життя, що, передбачає теоретичне й практичне оволодіння особистістю загальними основами виробництва, ринкової економіки й об’єктами сучасних науково-технічних досягнень, формує сферу суспільних відносин школярів, сприяє професійному самовизначенню, усвідомленому використанню засобів діяльності, виховує науковий світогляд, патріотизм, проектує аксіологічні орієнтири, дозволяє кожному учневі визначати своє місце в суспільній практиці відповідно до прагнень, здібностей і можливостей, що забезпечує свідоме й критичне засвоєння знань, всебічне формування особистості. Метою дослідження є теоретичне й практичне обґрунтування процесу реалізації ідеї політехнізму в шкільній освіті України ХХ ст. У зв’язку з цим виокремлено його послідовні етапи: І (1901–1918 рр.) – пошуково-емпіричний, що характеризувався становленням генетичних структур політехнізму, зокрема таких його складників, як трудове навчання й виробничі екскурсії; ІІ (1919–1933 рр.) – експериментально-новаторський, що характеризувався активним розвитком теоретичних засад політехнізму, активними пошуками інноваційних шляхів політехнізації шкіл у зв’язку з уведенням обов’язкової початкової освіти, підготовкою молоді до майбутньої трудової діяльності у промисловості або сільському господарстві; ІІІ (1934–1957 рр.) – теоретико-аналітичний, що характеризувався поглибленням політехнічної підготовки учнів у період упровадження загального семирічного навчання, забезпечував наукову фундаменталізацію ідеї політехнізму в змісті шкільної освіти, залученням школярів до технічно-дослідницької позакласної і позашкільної діяльності; ІV (1958–1983 рр.) – професійно-виробничий етап конкретногалузевого й практичного спрямування політехнізму в добу переходу до обов’язкової середньої освіти, розгортання поглибленої трудової (допрофесійної) підготовки старшокласників на базі міжшкільних навчально-виробничих комбінатів; V (1984–1999 рр.) – економічно-реформаційний, пов’язаний із модифікацією ідеї політехнізму на тлі модернізації загальної середньої освіти на засадах ринкової моделі, зміщенням акцентів на навчальну працю школярів, посилення політехнічної спрямованості дисциплін шляхом упровадження профільного навчання; осучасненням змісту (автоматизація й інтелектуалізація) та форм (шкільний кооператив, шкільна навчально-виробнича лабораторія, госпрозрахункові господарства тощо) суспільно корисної, продуктивної праці школярів, надання їй госпрозрахункового характеру; підвищення уваги до економічного виховання учнів. Доведено, що процес реалізації ідеї політехнізму у вітчизняній шкільній освіті ХХ ст. характеризувався закономірністю, зміною концептуалістики, суперечливістю, нестабільністю, періодичністю піднесення й спаду; що в 90-х рр. ХХ ст. загальноосвітні навчальні заклади поступово втрачають зв’язок із виробництвом, а згодом і ознаки трудових політехнічних шкіл, що спричинило деформацію і значно послабило ідею політехнізму в змісті освіти, зумовило подальшу стагнацію процесу її реалізації в педагогічній теорії й шкільній практиці.