Європейське мистецтво в сучасному історичному просторі

Abstract

Тривалий час в мистецтвознавстві превалювала думка, що Відродження є поверненням до ідеалів елліністичної епохи. Її естетичні та інтелектуальні набутки саме в Ренесансі начебто знайшли гідне втілення на якісно новому етапі розвитку суспільства, відкинувши як анахронізм інтелектуальні набутки епохи Середніх віків (до речі термін «Середні віки» виник в добу середньовіччя і визначав ті віки, що знаходяться посередині між першим і другим пришестям Месії). Але саме за доби Ренесансу ми спостерігаємо синкретизм естетики, як елліністичної так і середньовічної, в контексті їх якісно іншого сприйняття на новому етапі розвитку суспільства. Неможливо двічі увійти в одну й ту саму воду і тому те, що сприймалось у подальшому дослідниками як відродження ідеалів античності за часів Ренесансу, насправді було долученням елементів нововідкритої сукупності артефактів античності до існуючої структури інтелектуальної сфери, як однієї з її складових, можливої, але не обов’язкової. Показово, що ця «зацікавленість» античною культурою стала актуальною саме тоді, коли внаслідок розвитку власної культури Європа стала здатна її сприйняти і належним чином оцінити. Для нас найсуттєвішим в контексті сказаного є зазначити, що саме артефакти античної культури в ментальному просторі Ренесансної культури відразу сприймалися як паралельна реальність, тобто – мистецтво «окреме» і самодостатнє – як підґрунтя і передумова для якісно нового бачення артефактів мистецтва і загалом феномену мистецтва, котре не підпадало «без залишку» під релігійну та під побутово-функціональну сукупність принципів його сприйняття і відразу поставало як паралельне і «необов’язкове» до них мистецтво.