Пам’яті вчителя: Петро Якимович Гавриш

Abstract

1996-1997 навчальний рік, аудиторія Полтавського державного педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка. Лекції з улюбленого предмета – археології, заради якого я й поступив на навчання до цього закладу. Викладач – серйозний елегантний, начитаний, тримає дистанцію між собою та студентами. Літо 1997-1999 рр., Західне укріплення Більського городища, розкоп. Завжди зосереджений і уважний, монументально височіє над працюючими студентами, спостерігає, керує, консультує, повагом родить записи в щоденнику. Літо 1998 року, околиця с. Більськ, Висока Левада, хата заможного селянина кінця ХІХ століття. На подвір’ї повагом ходить господар у солом’яному брилі і хазяйським оком оглядає город, сад, пасіку. Чепурний, середнього зросту, з акуратними вусами (пізніше – й бородою)… Саме таким у пам’яті виринає образ Петра Якимовича Гавриша – одного з моїх учителів. Він не любив гучних компаній і бенкетів, говорив тихо, але кожне слово зринало з вуст поважно та переконливо, підкріплене народною мудрістю.