Зміна парадигм? Глобальна історія як напрям історичних досліджень ХХІ ст.

Abstract

Характерною особливістю періоду постнекласичного наукового знання є тенденція взаємопроникнення та міждисциплінарний синтез у структурі не лише соціального, але й знання в цілому; зближення ідеалів пізнання природничих і соціально-гумагнітарних наук; цивілізаційна парадигма розвитку соціальних систем; глобальний еволюціонізм тощо. Сучасний стан гуманітарних досліджень визначається появою та еволюцією нових дослідницьких парадигм, розмиванням меж традиційних дисциплін, активним розвитком міждисциплінарних студій, широким тематичним і методологічним різноманіттям. У XX столітті історична наука пережила кілька «поворотів», які змінили і розширили предметне поле та методологічний арсенал. Йдеться про фундаментальну перебудову всього корпусу соціальних наук, закладання нових принципів і когнітивних установок. У історіографічній практиці це означає вихід за межі національних кордонів і зростаючу тенденцію розглядати Захід лише як один із численних культурних і інтелектуальних світів. У процесі інституціоналізації глобальної історії увиразнилося три основні вектори: освітні програми; створення нового часопису; організація міжнародної дослідницької мережі.