Концепція діалогу: соціокультурний та комунікативний виміри

Abstract

У статті розглядаються питання, пов’язані з трактуванням поняття «концепція діалогу», та проблеми формування культури професійного спілкування майбутніх фахівців. Розглянуто діалог як основну характеристику якості професійного спілкування; зясовано, що феномен діалогу був і залишається предметом вивчення філософів, культорологів, лінгвістів, літературознавців, мистецтвознавців, соціологів, психологів, педагогів, які досліджували різні його аспекти: як загальнолюдську реальність, форму людської свідомості та самосвідомості; як наукові основи діалогу та діалогічності мислення; як рольову діалогічну взаємодію у комунікації; психологічні чинники діалогу; як діалог у педагогічному спілкуванні; особливості, структуру, функції діалогу тощо. Для уточнення поняття «культура діалогу» у сфері педагогіки виокремлено його провідні концепції діалогу; базовими для розвитку культури діалогу у педагогіці визначено концепції діалогу М. Бахтіна і М. Бубера, на які спираються практично всі сучасні дослідники діалогу, онтологічні за своєю сутністю. Концепцію Г. Ковальова, згідно з якою діалог є загальним принципом оптимальної організації й управління на всіх рівнях організації і розвитку життєдіяльності на Землі від біологічного рівня до соціального та особистісного, потрактовано як засіб становлення мислення і свідомості та виховання у людей почуття відповідальності за долю усього світу. Підкреслено значення наукової позиції М. Кларіна стосовно розуміння діалогу в контексті спільної навчальної діяльності вчителів і учнів як важливого складника навчального процесу, як форми педагогічної взаємодії в умовах навчальної ситуації, у ході якої проходить інформаційний обмін, взаємний вплив і регулювання відносин. Як підсумок, діалог тлумачено через поєднання різних смислів, у якому формується орієнтація розуму на взаєморозуміння, але завжди мають існувати певні розбіжності між його учасниками, котрі спричиняють існування такого типу культури, що поєднує неповторність та універсальність.

The article deals with the issues related to the interpretation of the concept of "the concept of dialogue", and the problem of creating a culture of professional communication of future professionals. The dialogue as the main characteristic of the quality of professional communication is considered; it became clear that the phenomenon of a dialogue was and remains the subject of study of philosophers, culturologists, linguists, literary critics, art historians, sociologists, psychologists, and teachers, who studied various aspects of it: as the universal human reality, the form of human consciousness and self-awareness; as the scientific basis of dialogue and dialogic thinking; as a role dialogue dialog in communication; psychological factors of dialogue; as a dialogue in pedagogical communication; features, structure, dialogue functions, etc. To clarify the concept of "culture of dialogue" in the field of pedagogy, its main concepts of dialogue are singled out; the basic concepts for the development of the culture of dialogue in pedagogy have been defined the concept of the dialogue of M. Bakhtin and M. Buber, which are based on almost all modern researchers of dialogue, are ontological in their essence. The concept of G. Kovalyov, according to which dialogue is the general principle of optimal organization and management at all levels of organization and development of life on the Earth from the biological level to social and personal, is taught as a means of formation of thinking and consciousness and education of people a sense of responsibility for the fate of the whole world . The importance of M. Clarin's scientific position in understanding the dialogue in the context of the joint educational activity of teachers and students as an important component of the educational process, as forms of pedagogical interaction in the conditions of the educational situation, during which information exchange, mutual influence and regulation of relations take place, are emphasized. As a result, the dialogue is interpreted through a combination of different meanings, in which the orientation of reason is formed on mutual understanding, but there must always be certain differences between its participants, which cause the existence of such a type of culture that combines uniqueness and universality.