Дитина й дитинство в Гетьманщині: соціально-історичний та історико-антропологічний виміри. Автореферат

Abstract

Історія дитинства упродовж останніх десятиліть є важливим складником світової історіографії. Сьогодні тільки науковий ресурс academia.edu за запитом «history of childhood» видає понад 80 тисяч текстів. Поширеність дітознавчих досліджень засвідчена вагомими книгами, численними бібліографічними описами, публікаціями довідково-енциклопедичного характеру, функціонуванням вузькоспеціалізованих журналів. Популярність таких студій, окрім антропологічного повороту в історії, зумовлена тим, що із середини ХХ ст. людство переймається проблемами виховання дитини, комерціалізацією всього, що пов’язано з нею, та переосмисленням прав і обов’язків дітей. Роздуми про ці питання часто ставали відправною точкою наукових досліджень, науковці також реагували на запити суспільства, котре бажає краще зрозуміти дитину. Від них почасти очікують пояснень щодо історичних коренів сучасних проблем, пов’язаних із дорослішанням. Ще один важливий аспект – розуміння причин диференціації дитинства, адже, окрім соціально благополучних країн, є і такі, де діти голодують, масово помирають від епідемій, не отримують належного піклування та освіти. Разом з тим сучасне суспільство виокремлює дитяче на рівні простору, речей, ігор, мистецтва, літератури і навіть кольорів. Ми знаємо не тільки те, які барви відносити до дитячих, а й те, які з них більше пасують хлопчикові, а які – дівчинці. Ці елементи сьогоднішнього образу дитинства є соціально сконструйованими, навіть такі, як безмежна материнська любов до своїх дітей, замилування немовлям, пригадування дитячих років у пасторальних тонах тощо. Попри дискусії про деталі, сьогодні немає сумніву, що сучасне дитинство – конструкт модерної доби. Засадничі зміни у його побутуванні в європейському суспільстві припали на останню третину ХVІІІ ст. Класичним прикладом слугує Франція, де тоді почало вибудовуватися розуміння того, що країна потребує відтворення населення. Зрештою і становлення демографії як науки сприяло появі нових економічних, філософських і суспільно-політичних поглядів на родинну сферу. Вони, своєю чергою, сформували запит на інтенсивне піклування про дітей, для поширення якого держава вирішила використовувати просвітницькі ідеї. З огляду на це виник дискурс посередників між державними демографічними інтересами і населенням. Основним з таких посередників став Жан-Жак Руссо з його концептом дитинства, представленим у романі «Еміль». Цей твір можна вважати символом змін, зокрема й того, як «реальна ситуація» відстає від просвітницької риторики. Такий розрив був особливо притаманний Російській імперії, що засвідчують деконструкції відповідної творчості літературних класиків та порівняння її з історичним контекстом. Та все ж зміни відбувалися, і стара модель дитинства поступово зникала.