Ренесансний гуманізм і християнська традиція у європейському соціокультурному просторі

Abstract

Відомо, що епоха Відродження – яскравий культурно-історичний феномен у розвитку європейської цивілізації. Вона продовжує привертати увагу дослідників, викликаючи численні наукові дискусії. Серед них можна назвати проблеми співвідношення новаторства і традицій у творчості ренесансних мислителів, витоків їх гуманістичного світогляду, впливу релігії на їх суспільну свідомість. До останнього часу у вітчизняній науці цим питанням приділялося не надто багато уваги. Хоча радянська історіографія вплив релігії на ренесансну думку загалом визнавала (цього просто не можна було не помітити), а такий авторитетний дослідник, як В. Рутенбург, зазначав: «Бог присутній у філософії навіть найрадикальніше налаштованих мислителів Відродження» [24, с. 18]. Проте визначення цієї епохи як «найбільшого прогресивного перевороту з усіх пережитих до того часу людством» [9, с. 326] спонукало робити наголос саме на розриві традиції.