Вільна

Abstract

Невиплакані сльози – тяжкий тягар для душі, міцні окови для серця. «Поплач, дитинко, легше буде», – колись давно шепотіла своїй онучці бабуся та гладила її по голівці. Що старшою ставала онука, то менше було в неї сліз. «Сильна жінка», – говорили знайомі й такі ж слова викарбовували на подарунках. Читала ті вітання з побажаннями «сильній жінці» й гірко всміхалася, воліла ж бо бути просто жінкою. Чимало літ носила вона тягар невиплаканих сліз. Уперше відчула, що не може плакати, ще підлітком: тоді ріка забрала до себе найкращого друга. Коли його ховали, немовби закам’яніла.