Право особи на свободу думки, слова та вільне вираження своїх переконань

Abstract

Конституційна норма (ч.3, ст.34) визначає, що здійснення права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання правопорушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Таким чином, реалізація цього права є запорукою розвитку демократичних засад суспільства та демократичних основ держави, а запровадження обмежень у реалізації цього права має сприяти охороні, захисту демократичних процесів. Характеризуючи право особи на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, потрібно також звернути увагу на механізм захисту, що запропонований ст.277 Цивільного Кодексу України: фізична особа має право на відповідь щодо поширеної про неї інформації та на спростування нею цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.