Конверґенція топосу насолоди у романах С. Оваляєвої «Замість крові» й Ф. Беґбеде «Романтичний егоїст»

Abstract

Найбільш вимовно і ємно про непросту ситуацію у сучасній гуманітаристиці висловилася одна з редакторів російського часопису «Новое литературное обозрение» О. Тимофеєва, яка цілком слушно зазначила, що «повсякчасні розмови про вичерпаність гуманітарних наук <…> можуть розглядатися <…> як такі, що містять у собі доволі важливу інтуїцію», відповідно до якої «вичерпаними виявляються не гуманітарні науки, а традиційні антропоцентричні риторичні моделі, що зумовлюють, так би мовити, ідеологічний апарат гуманітарного знання. Та якраз саме цей апарат, функціонування якого постійно встановлює і відновлює ієрархічні бінарності та моделі вищості «людського» щодо «тваринного», «чоловічого» щодо «жіночого», «білого» щодо «чорного» і т. ін., стає наразі безнадійно застарілим...» Отже, «класична людина з її необмеженою владою над світом перетворюється на нелегітимну конструкцію, але гуманітарне знання [все ж таки] здатне пережити свою ідеологію, знайти нові, неантропоцентричні перспективи власного розвитку вже з іншого боку самого себе і у такий спосіб розширити свої кордони».