Котиться доля сонячним словом

Abstract

О тже, ветеранові поезії – 80. Вік молодого кряжистого дуба. Майже тридцять тисяч обертів побіля Сонця – і це головна причина постійної сонячної освітленості його лірики. Вся її тональність, вся вишукана глибинність і розмаїтість (а він таки переважно лірик) зіткана з витонченої пряжі космічної енергії, якою щедро обдарований полтавський поет. Десятки книг створив він за ці роки, і навіть у кожній їх назві – багато відтінків буття, розкіш почуттів, неабиякий талант і щедра розкриленість: «Криниця», «Матіоли», «Вечірнє поле», «Монолог землі», «Літні зорепади», «Світло берези», «Багряне гроно горобини», «Надія, Віра і Любов», «В дорозі до храму», «Теплий дощ у неділю», «Сурмачка», «Сто поезій про кохання», «Життя по колу йде…», «Стукати у брами…». «В коронах інею тополі…» та «Янголи ридали в небесах» – зовсім свіжі, тільки-но з друку. І це ще не все. Двічі було й «Вибране», були й критичні нотатки, і глибокий за суттю спостережень «Денник», у якому теж відтінено деякі вагомі задумки. Отож неймовірно плідний на гарне поетичне слово наш Володимир Мирний.