Сталін проти КПРС: два культи на початку десталінізації

Abstract

Радянський Союз початку 1950-х рр. перебував у полоні культу особи Сталіна. Політик був присутній у шкільних підручниках, на портретах над робочими столами як пересічних трударів, так і високих чиновників. Проте, зі смертю «вождя народів», якому пророкували ще довгі роки при владі, культ неквапливо почав тріщати по швах. Зрештою, після 1956 р., коли було проведено ХХ з’їзд КПРС, «шви» на тілі сталінської постаті було уже важко залатати. Проте, святе місце пустим не буває. Радянським громадянам була потрібна нова проекція ідеального. Нею міг і, скоріше за все, прагнув стати Микита Хрущов. Однак, це унеможливила боротьба з колінопреклонінням перед постатями живих політиків, започаткована самим Хрущовим. «Розумом, честю і совістю» епохи стала Компартія, насаджувати культ якої стали освітяни країни, бо учитель розумівся як «найбільш близький друг партії у вихованні нової людини» [1, арк.28]. Як змінилося розуміння ролі партії? Згідно наших досліджень, процес заміни культу Сталіна культом КПРС упродовж хрущовської «відлиги» пройшов три періоди: початковий (кризовий) (до 5.03.1953 р.), основний (формуючий) (5.03.1953 – 20.06.1956 р.) та оновлювальний (пристосувальний) (20.06.1956 – 1964 р.).