«Український народ чекав допомоги…»: 300-річчя Переяслава у національній самоідентифікації українських освітян доби «відлиги»

Abstract

Життя у великій імперії породжує проблему національної самоідентифікації її строкатого населення. Утворення єдиного народу у межах неосяжних кордонів обов’язково веде до нівелювання національних цінностей тих, хто волею історії потрапив у становище «меншого брата» або, що гірше, «брата» поневоленого. Радянська імперія була прикладом подібних національних втрат, а українці могли б з легкістю віднести себе як до меншого, так і до уярмленого родича великого російського народу. Проте, саме «відлига» підштовхнула до активізації легальних кампаній за національну самобутність. Хоча, дослідник О. Пижиков і уточнює, що цілі збереження національної культури та мови домінували над політичними лише у межах етнокультурних рухів. Там же, де вони впритул наближалися до політичної самоідентифікації – як на теренах Прибалтики та Західної України – влада бралася за нав’язування «істинної», ленінської, національної політики.