Роман Іваничук: «...Право на землю мають тільки ті, хто пролив за неї кров». До 85-річчя видатного українського письменника

Abstract

Роман Іванович Іваничук - не просто відомий сучасний літератор; це людина-легенда, людина-епоха, «старійшина» і «константа української прози» (М. Слабошпицький), неперевершений класик її національно-історичного романного жанру. Понад шість десятиліть він неухильно стоїть на сторожі рідної мови, культури, історії - як митець і мислитель, громадський діяч, політик; плекає високу і незнищенну душу тієї землі та людності, які дарували життя, наснажує енергією звершень могутню волю нашого народу. А ще, безумовно, володіє безцінним даром глибиннобачення, адже в багатьох його творах, написаних десятиліття тому й про давно минуле, ми до дрібниць розгледжуємо день сьогоднішній і вже не сумніваємося, що подібні відкриття над текстами письменника робитимуть і наші діти й онуки. Може, такий талант дається тільки тим, хто пише виключно з любові? Хто творить - немов проходить «хресну прощу» за всі попередні покоління страждальців-одноплемінників, беручи на себе їхній біль, кров і піт, їхні подвиги і поразки, величчя і змізеріння?.. А втім, митець не виказує читачеві всієї многотрудної ваготи народження слова, навпаки - світиться щастям, коли воно «приходить» у творчому горінні розуму й серця. Як мало хто інший, він, «західник», у своєму багатотомному романному просторі об’єднує Україну; знаходять місце на сторінках цих масштабних художніх полотен і Полтавщина та полтавці - як причетні (в різних ракурсах) до становлення української державності, як свідки історії.