Зачарований красою слова. До 100-річчя від дня народження Миколи Пойдеменка

Abstract

Так лірично і щиро висловив свою синівську відданість неньці Україні народний поет із мальовничої Писарівщини, досвідчений педагог, патріот, людина великої і світлої душі Микола Пойдеменко. Сьогодні, коли Миколи Костянтиновича немає серед нас, мимоволі замислююся над вічними проблемами буття. Життя Миколи Костянтиновича - то довга нива, засіяна добірними зернами мудрості й доброти. Майже дев’ять десятків років радувала вона свого господаря весняним щебетом і жнивним колосом, калиновими гронами і білосніжними завіями. Радувала, аж співала, а співаючи, висівала на білу скатертину рівнесенькі рядочки віршів. М.К. Пойдеменко належав до тієї когорти славних людей землі полтавської, доля яких щедра на слово і пісню. Вона подарувала Миколі Костянтиновичу - педагогу і поетові - велике і красиве життя. Усього було на довгому життєвому шляху поета: і бурхливі 20-і, і голодні 30-і, і грізні 40-і. Та не було і немає нічого неможливого для людини, яка прагне до світлого і доброго. А М.К. Пойдеменко був саме такою людиною - щирою, лагідною, мудрою. У його характері вдало поєдналися риси сільської простоти і міської шляхетності, учительської поважності та юнацької ліричності.