«Батьки-пілігрими» і «Дорога» (пам’яті Кормака Маккарті)

Abstract

У статті вивчається мотив пілігримства в постапокаліптичному романі Кормака Маккарті «Дорога» в контексті національної культурної міфології США. Авторка наголошує на важливості хронотопу дороги для американської літератури, який поєднує біблійне і національне. Переселення пуритан у Новий Світ наслідувало вихід євреїв з Єгипту, а перші колоністи вважали себе пілігримами. На прикладі творів пуритан виокремлено основні складники концепції пілігримства – віру, призначення, стійкість, готовність до випробувань, жертовність, духовне керівництво. Розглянуто спільні риси антиутопії та єреміади як пророчого дискурсу з метою повернення громади на правильний шлях (оплакування минулого, критика теперішнього, страх перед майбутнім). Простежено наявність тропів єреміади в романі («обрані», «криза через неспроможність підтримувати заповіт», «вихід», «місія в пустелі», «благодать провидіння» тощо). У міфологічному часопросторі роману квест приймає форму пілігримства до Атлантичного океану – в напрямку, протилежному рухові перших поселенців, ніби в пошуках повернення до точки відліку. Утім, у світі розпаду всіх часових і суспільних зв’язків така місія стає деконструкцією традиційних історій про пілігримів, зокрема «Походу паломника» Джона Баньяна. З одного боку, лінійна подорож батька й сина, сповнена небезпеки та випробувань, веде в гори, аналогічно сходженню на небеса героя Баньяна. Але, з іншого, якщо паломник Баньяна отримує божественну винагороду, то герої Маккарті зберігають людяність і любов на тлі нігілізму буття, у стані повної безвиході. Етична поведінка героїв стає свого роду спокутою за гріхи всього людства. Робиться висновок, що Маккарті балансує між релігію і нігілізмом, надією і зневірою, фізикою і метафізикою, сном і реальністю, реконструкцією та деконструкцією міфологем пілігримства, спокути та месіанства, а притчовий характер оповіді виводить її з національного на універсальний міфічний рівень.