Екофемінізм: освоєння нових просторів філософування

Abstract

Необхідність дослідження проблем: «природа-жінка», «жіноче та чоловіче начала в культурі та екології», «тендерний вимір екологічної комунікації», «екофеміністичний дискурс» та інших зумовлена, з одного боку, потребами самого філософського дискурсу, специфіка якого полягає в тому, що змінюється внутрішній зміст цих понять, або вони вперше набирають змісту, бо раніше не були настільки актуальними, як сьогодні, а, з іншого — вона віддзеркалює реальну тканину соціокультурного життя людини в світі, якому загрожує небуття. І все це вимагає невідкладного й різнобічного усвідомлення. Саме тому вивчення сутності цих проблем у монографії «Природа і жінка: Перспективи екофемінізму в Україні» є актуальним. Авторська точка зору виграє у світлі того, що це загальнолюдське питання екстраполюється у простір контекстуальної взаємозумовленості національної та екологічної ідентичностей в Україні. Новизна теоретичних висновків та підходів до розгляду теми полягає перш за все в застосуванні до вічної проблеми взаємозв'язку людини та природи екофеміністичної методології. У монографії «Природа і жінка: Перспективи екофемінізму в Україні» здійснено переконливий крок у формуванні конструктивного філософського аналізу екофеміністичних ідей, що дозволяють відстежити позитивні можливості української ментальності у формуванні екологічної ідентичності, що є адекватною сучасності.