Проблема виховання та самовиховання у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського

Abstract

Дитину виховують не в певний період, не частково - це здійснює кожна мить життя і кожен куточок землі, кожна людина з якою особистість стикається. Природні здібності дитини не відповідальні за кінцевий результат виховання і формування особистості, жодного людського таланту природа не відшліфовує – вона лише закладає, а процес удосконалення лягає на плечі батьків, вчителів та суспільства. Василь Олександрович Сухомлинський віддав дітям своє життя, до останньої хвилини його не покидала жага педагогічної творчості. Метою даної статті є висвітлення провідних ідей і думок Василя Сухомлинського на теорію і практику виховання. Процес формування гармонійно розвиненої особистості залежить перш за все від виховання в дитинстві. Основними критеріями його є дисципліна, відповідальність перед суспільством і самим собою – перед власною совістю. Василь Олександрович, проаналізувавши труднощі плекання своїх вихованців у роки від дитинства до юності переконався, що дуже важко виховувати підлітків, в яких надто легко відбулося виховання в дитячі роки. Всім відомий вислів – «Діти – радість життя» - глибокий сенс, але й чимала суперечність.