Олесь Ульяненко: портрет з натури і без цензури

Abstract

За сорок вісім років земного життя письменник Олесь Ульяненко (1962–2010) залишив по собі чималу літературну спадщину: понад двадцять романів, у яких писав про питання, які не давали спокою його душі й виривалися назовні у вигляді справді вистражданих творів. Натомість у численних інтерв’ю автор неохоче розповідав журналістам про особисте, про що часто шкодували його співрозмовники і колеги, адже на основі самої біографії Олеся можна було створити запаморочливий детективно- пригодницький трилер. Бурхлива хорольська юність, навчання в Лубенському медучилищі, втеча з дому, мандри на Далекий Схід, Миколаївська “морехідка”, служба в Афганістані, панкування в середовищі богемного Ленінграда, участь у боротьбі за незалежність України, бездомне й голодне поневіряння в Києві, несподіване для багатьох здобуття єдиної за всю історію Малої Державної премії України імені Тараса Шевченка, анафема від православної церкви Московського патріархату за роман “Знак Саваофа”, несправджені мрії про кіно, тавро першого офіційно забороненого письменника- “порнографа”, судовий процес із Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі (т. зв. “Нацкоммором”), фактична перемога у виснажливому процесі, близькі перспективи виходу на міжнародну арену та врешті – смерть за не зовсім з’ясованих обставин... Одним словом, захопливих сюжетів вистачало. Інтерес до його постаті ніколи не вгавав, а після смерті взагалі отримав новий імпульс зацікавленості. Утворений вакуум знань спробували заповнити друзі літератора, які зібрали, впорядкували і видали збірку “Без цензури”, куди ввійшли понад сорок інтерв’ю з Олесем Ульяненком. Ініціатор проекту – режисер Мирослав Слабошпицький, для котрого вихід цієї книжки став справою честі.