Українська мала проза 1920-х рр.: жанрово-стильовий аспект

Abstract

«Неканонічність» жанру оповідання особливо яскраво продемонструвала жанрову модальність уже на межі ХІХ – ХХ ст., коли, індивідуально-авторська свідомість стала «єдиним і головним каноном» (С. Аверінцев), що стимулював розмаїття жанрових форм і модифікацій. Діапазон творчих пошуків у пореволюційне десятиліття значно розширився, що призвело до формування синтетичних зразків, жанрових модифікацій, які містять водночас концептуальні знакові коди і класичної, і модерної парадигм. Дух експериментаторства був детермінований не лише прагненням віднайти адекватну форму вираження реальності, але й значною мірою носив концептуальний характер. Модерністські й авангардні пошуки, як і трансформація реалістичної традиції, були зумовлені оновленням філософського підґрунтя літературного процесу, амбівалентним впливом ідеалістичних філософських концепцій (ніцшеанства, інтуїтивізму, релігійного символізму тощо), з одного боку, а також не слід забувати про архетипність для українства «філософії серця» (Г. Сковорода, П. Юркевич) та народно-поетичних світоглядних, морально-етичних, аксіологічних та поетичних впливів. Проблема взаємодії фольклорних джерел та наближення / відштовхування від них літературної традиції, прагнення до експерименту – ці аспекти також мають вагу у процесі виписування цілісної концепції вітчизняного літературного процесу ХХ століття.