Східнослов’янський еталон синкретизму ренесансної гуманістичної думки і християнської догматики в етико-педагогічній спадщині францішека скорини

Abstract

Статтю присвячено відтворенню історико-педагогічних вчень відомого східнослов’янського вченого, філософа, гуманіста і першодрукаря білоруського походження Францішека Скорини. Зокрема, проаналізовано його прологи та епілоги, якими видавець намагався донести повний зміст віровчення Святого Письма до кожної людини. Для подальшого встановлення приналежності гуманістично налаштованого інтелектуального авангарду східнослов’янської етногрупи до загальноєвропейського виведено спільну рису – притаманний обом ученням синкретизм античної антропософії з християнським морально-етичним інструментарієм. Систематизуючи уявлення про східнослов’янське Відродження XIV–XVІІ століть, серед його ідей представлено зразок такого асоціативного поєднання – етико-педагогічне вчення предтечі білоруського гуманізму Францішека Скорини. Проілюстровано, що Францішек Скорина в якості «ідеальної людини» пропонував досконалу, високоморальну особистість із високим рівнем духовності, інтелекту, з сукупністю чеснот і характеристик, притаманних цілям виховних практик ранньомодерної доби. Його морально-педагогічні настанови стали принципово новою виховною «програмою» на теренах східнослов’янського етнічного поля в порівнянні з попередньою середньовічною аскезою і догматизмом.