Логос покоління

Abstract

Якось Е. Кант сказав, що для людей назавжди залишаться дві хвилюючі таємниці - зоряне небо над нами і моральний закон усередині нас. Ні першого, ні другого, здається, людині ніколи не вдасться пізнати до кінця. Книга “Полтавські сонети” Івана Перепеляка, власне, і є такою спробою пізнати себе і світ у собі. А те, що тс пізнання було нелегким, дізнаємося вже з перших строф. Ця книга - погляд з відстані, через час: з інших історичних умов, з іншого життєвого досвіду, навіть з іншого тисячоліття - на споконвічні українські біди... Книга “Полтавських сонетів” виходить за узвичаєні рамки жанру - це, скоріше, спроба озирнути життєву правду покоління, а через неї і долю народу на певному етапі історичного буття, а відтак зануритися в глибінь часу. Поетична концепція Івана Перепеляка глибша, ніж вона може видатися на перший погляд. Медіативна мінливість настрою автора “Полтавських сонетів” вловлюється в переході від однієї теми до іншої. Тематична амплітуда “Полтавських сонетів” напрочуд розмаїта. До книги ввійшов і великий цикл лірики,зокрема пейзажної. Відчувається, що автор прагне жити в духовному єднанні й гармонії з природою. “Полтавські сонети” - багато в чому застереження, а ще більше вузлики напам’ять читачеві, спонукання до пошуків, глибоких роздумів, до вболівання за землю рідну, яка завжди єдина і завжди щось більше, ніж місце народження; заклик уникати фальшивих кумирів.