Переоцінка поглядів на систему монастирського виховання ІV-VІ століть у радянській історіографії (20-ті рр. ХХ ст. – 1991 р.)

Abstract

У статті розкривається переоцінка поглядів на систему монастирського виховання IV-VI століть у радянській історіографії (20-ті рр. ХХ ст. – 1991 р.) Відмічено, що у цей час проблема християнського виховання хоча й не була особливо актуальною, проте повністю заперечувати відсутність досліджень у цьому напрямі також не слід. У ході роботи було виокремлено два підетапи в підході до вивчення питання педагогічної спадщини фундаторів перших монастирів: формаційно-атеїстичний (20-50-ті рр. ХХ ст.) (Є. Мединський, А. Пінкевич, О. Фортунатов) і науково-поступальний (сер. ХХ ст. – 1991 р.) ( прот. А. Мень, С. Аверінцев, В. Уколова). У контексті дослідження з’ясовано, що упродовж радянського етапу у вітчизняній гуманітарній думці виокремилися ще два аспекти дослідження: “емігрантська школа” з числа дореволюційних науковців, які були вимушені залишити державу після приходу до влади більшовиків (Л. Карсавін, М. Поснов, І. Концевич, Г. Федотов, Г. Флоровський), та західноукраїнська релігійно-педагогічна школа (от. Микола Вергун, митрополит А. Шептицький).