Університетська автономія в українських реаліях: шляхи поступу

Abstract

Для українського сьогодення, так само, як і для нашого майбутнього — історією майданів та боротьбою за свободу та незалежність — чітко окреслюється обраний українцями шлях, ще не ходжений та непізнаний, із вектором у європейське товариство. Відтак, самозрозумілим є те, що освітня та наукова діяльність як одні з основоположних суспільних інститутів, як першорядні рушії і технічного, і культурного прогресу мають бути автономними (проте міру цієї автономії ще обов’язково потрібно визначити). Вітчизняними дослідниками вже створено ряд наукових розвідок про доцільність автономії університетів та її фундаментальне значення як однієї з форм академічної свободи. Так, Андрій Крисоватий у статті «Автономія університету: коди поступу» говорить про необхідність радикальних перетворень у державі на різних рівнях і наголошує: «… слід проводити негайні структурні зміни (…) і в системі національної вищої освіти», що рух у напрямку європейських цінностей «має стати більш чітким, поступальним, неминучим».