У дорозі до храму. Вступне слово, публікація Володимира Мирного

Abstract

Ще далекого 1996 року поштова скринька здивувала й порадувала мене неочікуваним листом. Його автор – кандидат філологічних наук, доцент, багаторічний завідувач кафедри української літератури (1979–1991) Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Г. Короленка (нині – Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка) Петро Загайко – вельми прихильно відгукнувся про дві мої поетичні книжки, які незадовго перед тим побачили світ. Сказати, що я зрадів високій оцінці критиком моїх збірок, узагалі його увазі до мого доробку, – сказати мало. Адже Петро Кузьмич тоді був одним із перших імен у переліку полтавських дослідників письменства – високопрофесійний, глибокий, сумлінний літературознавець; обдарований педагог, який художнє слово вмів донести до сердець своїх вихованців, для багатьох із них на все життя став прикладом істинного вчителя-словесника; майстерний лектор, котрий умів полонити будь-яку вікову аудиторію своїми науковими відкриттями, публіцистичними розмислами чи неперевершеним художнім читанням; людина інтелігентна, культурна, працьовита, творча.