DSpace Собрание:http://dspace.pnpu.edu.ua/handle/123456789/20932024-03-29T06:00:52Z2024-03-29T06:00:52ZРецензіяКравченко, П.А.http://dspace.pnpu.edu.ua/handle/123456789/21322016-10-19T16:15:51Z2005-01-01T00:00:00ZНазвание: Рецензія
Авторы: Кравченко, П.А.
Краткий осмотр (реферат): Монографія C.B. Куцепал містить три логічно пов’язані між собою розділи, кожен з яких має достатню ступінь самостійності. Авторка репрезентує власне бачення онтологічної складової у творчості як досить знаних авторів — Ж. Бодрійяра, Ф. Гваттарі, Ж. Дельоза, Ж. Дерріда, Ж. Лакана, Ж.-Ф. Ліотара, М. Фуко, так і досить нових для українського читача А. Турена та Ж. Ліповецьки. Елементом, котрий єднає зазначених мислителів у дослідженні є дискурс «пост-», розглянутий у його виникненні, розвитку і усвідомленні сучасними французькими філософами, та у його втіленні в конкретних концептах - ризома, відмінність та повторення, diffйrance, шизоаналіз тощо. Авторка доволі активно користується інструментарієм постсучасної філософії, збагачуючи онтологічну проблематику новими контекстами і текстами. Рецензована монографія грунтується на сучасній методології історико-філософського
дослідження, а це дає підстави говорити про достовірність та наукову цінність висновків авторки. Сутність цих висновків полягає в тому, що постсучасна французька філософія розглядається як пошук нової філософської парадигми. З цієї точки зору вимальовується наукова новизна та перспективність представленої роботи. До безперечних переваг монографії С. Куцепал також варто віднести досить високий рівень наукової аргументації, струнку логіку філософського аналізу, якісний літературний стиль викладу матеріалу. Дуже привабливим виглядає оздоблення основного тексту таким специфічним, але цілком доречним додатком, як глосарій. Список використаної літератури свідчить про фундаментальність наукового підходу.
Описание: Рецензія на книгу : Куцепал С.В. Французька філософія другої половини ХХ ст.: дискурс
з префіксом «пост-» — київ: ПАРАПАН, 2004. — 324 с.2005-01-01T00:00:00ZФілософські основи культурологічної методології розвитку вітчизняної освітиБратаніч, Б.В.http://dspace.pnpu.edu.ua/handle/123456789/21312016-10-19T16:14:29Z2005-01-01T00:00:00ZНазвание: Філософські основи культурологічної методології розвитку вітчизняної освіти
Авторы: Братаніч, Б.В.
Краткий осмотр (реферат): Переважна більшість дослідників теоретико-методологічних засад модернізації вітчизняної освіти доходить висновку, що в основі вітчизняної освіти має лежати культурологічний підхід. Іншими словами, змістом вітчизняної освіти має стати культура, а не знання, сукупність компетенцій чи інших конкретних проявів культури. Переваги культурологічного підходу полягають у тому, що взаємодія соціально-економічного фундаменту суспільства та сфери освіти пояснюються через інтегральну для суспільства сферу— сферу культури. Відтак загальносоціальні та освітні зміни вписуються в єдиний соціокультурний контекст розвитку, добре розроблений у межах сучасної соціальної філософії,і це сприяє змістовному наповненню інновацій у сфері освіти.
Філософські проблеми взаємодії освіти та культури в контексті інноваційних процесів в освітній сфері досліджуються в роботах Ф. Канака, В. Ігнатової, М. Романенка, В. Пуляєва, І. Гомілко та ряду інших вітчизняних і зарубіжних авторів. Однак увага концентрується переважно на аналізі, по-перше, одностороннього впливу культури на освітню сферу, по-друге, на змістовних аспектах освіти. Недостатньо вивченими залишаються ті аспекти взаємодії, які пов’язані з виливом освіти на культуру та загальним соціальним фоном культурологічної переорієнтації освітньої діяльності. Метою дослідження є визначення філософських основ культурологічної методології розвитку вітчизняної освіти в контексті формування постсучасних соціальних практик.2005-01-01T00:00:00ZВ’ячеслав Липинський про релігію і магію як протилежні форми соціального і духовного досвідуКондратик, Л.Й.http://dspace.pnpu.edu.ua/handle/123456789/21302016-10-19T16:14:12Z2005-01-01T00:00:00ZНазвание: В’ячеслав Липинський про релігію і магію як протилежні форми соціального і духовного досвіду
Авторы: Кондратик, Л.Й.
Краткий осмотр (реферат): Сучасне українське релігієзнавство активно напрацьовує нові методологічні підходи до розуміння сутності релігії, а також тих явищ, які так чи інакше співвідносяться із сферою релігійного комплексу, наприклад, магії. Однією з причин «нового прочитання» цих феноменів людського житія є недостатнє освоєння історії релігієзнавства, у тому числі і вітчизняного, що пояснюється пануванням у недалекому минулому офіційної ідеології марксизму-ленінізму, з позицій якої інші вчення сприймались якимись науковими недоростками. Ось чому звернення до спадщини видатного українського вченого і мислителя «вписується» в сучасні теоретичні
пошуки. Крім того, вивчення поглядів В. Липинського на відмінність між магією і релігією має самодостатнє значення, оскільки стосується відтворення історії українського релігієзнавства доби національного відродження. Отож у загальному вигляді посталу проблему можна сформулювати як суперечність між необхідністю освоєння липинськівського набутку і його недостатньою представленістю у сучасному релігієзнавчому знанні. Мета цієї статті вбачається в аналізі проведеного В. Липинським зіставлення релігії і магії як двох протилежних способів організації соціального і духовного життя. До того ж, таке тлумачення проблеми В. Липинським розглядається як складова релігієзнавчих пошуків доби українського національного відродження початку XX ст., що, у свою чергу, передбачає порівняння його поглядів з ідеями інших подвижників того часу. У такій постановці ця тема вперше порушується у науковій літературі.2005-01-01T00:00:00ZСакралізація як історичний засіб розширення сфери функціонування релігійного комплексуВиговський, Л.А.http://dspace.pnpu.edu.ua/handle/123456789/21292016-10-19T16:15:07Z2005-01-01T00:00:00ZНазвание: Сакралізація як історичний засіб розширення сфери функціонування релігійного комплексу
Авторы: Виговський, Л.А.
Краткий осмотр (реферат): В історії людства, як переконливо свідчить практика, сфери та обсяги функціонального впливу релігійного феномена на суспільство та людину ніколи не були постійними. Вони змінювалися в залежності від їх ставлення до трансцендентних сил, що, власне, і вводило їх у сферу релігійної діяльності. У релігієзнавстві сутність такого процесу розкривається через поняття «сакралізація» і «секуляризація». Проблема сакралізації, механізм її реалізації в соціумі та соціальні наслідки завжди були в центрі релігієзнавчих досліджень. Ця тематика тією чи іншою мірою була об’єктом дослідження зарубіжних учених Р. Белла, Е. Дюркгайма, Н. Зедерблома, М. Малерба, М. Марселя, Е. Фьоренцо та ін. Певний вклад у розвиток цього питання внесли українські релігієзнавці М. Бабій, В. Бондаренко, В. Єленський, А. Колодний, Б. Лобовик, О. Саган, В. Танчер, В. Токман, Л. Филипович. Проте сакралізація як засіб розширення сфер функціонування релігійного комплексу темою окремого дослідження ще не була. За сучасних умов сакралізація має чітку тенденцію до звуження вияву, що зумовлює і зменшення «соціального простору» функціонування релігійного комплексу. Правда, нині
спостерігаються спроби сакралізації соціального й індивідуального життя в окремих державах, у тому числі і в Україні. Але вони, в основному, мають обрядовий характер, а тому суттєво вплинути на зміну суспільної й індивідуальної свідомості, як свідчить практика, не можуть. Тому помітною є тенденція зменшення впливу релігійного комплексу на політичні, економічні та інші структурні елементи суспільства. Запропонована наукова розвідка має на меті розглянути сутність сакралізації як процесу розширення сфери функціонування релігії в
соціальному світі.2005-01-01T00:00:00Z